Прочие новости...
Loading...
Наши опросы…
К сожалению, нет доступных опросов на данный момент.

«ВОЛЫНЬ» — «МЕТАЛЛИСТ» — НАКАНУНЕ

04.11.2004 01:37 - Источник

7 ноября. Луцк. Стадион «Авангард» (вмещает 10 792 зрителей, цена билетов 5 — 10 грн.). Начало игры в 17.00. Прогноз погоды: + 3-5 градусов. Дождь. ТВ трансляция 2-го тайма на канале УТ-1. Он-лайн репортаж на официальном сайте и сайте «Овертайма» — www.overtime.vostok.net. Прямые включения на «Стильном радио» (104 FM). Дублеры играют 6 ноября в 14.00 в Ковеле. (Арбитр – Ю.Гресьо Львов).

 

Дисквалификации: «Волынь» – нет. «Металлист» – нет.

 

Травмированные: «Волынь» — Шараба (участие в матче под вопросом). «Металлист» – Бровкин, Кравченко, Кучер, Яковенко (участие в матче последних троих под вопросом).

Арбитр: Олег Орехов (Киев).

 

Ориентировочные составы:

«Волынь»: Гуменюк, Омоко, Ряхн, Гончарчик, Тришович, Чеботарь, Бута, Новак, Крунич, Митич, Сачко. Тренер – Виталий Кварцяный.

«Металлист»: Оникиенко, Опря, Селезнев, Ветренников, Гунчак, Комарницкий, Самборский, Березовчук, Ибрагимов, Кузнецов, Джакобия. Тренер – Геннадий Литовченко.

 

ВІЗІТКА

Футбольна команда «Волинь» Луцьк була заснована у 1960 році.

Виступала під назвами: 1960 — 1967 рр. — «Волинь» 1968 — 1971 рр. — «Торпедо» 1972 р. (до 1.09) — Команда міста Луцька 1.09.1972 — 1976 рр. — СК «Луцьк» 1977 — 1988 рр. — «Торпедо»

30.01.1989 — 2000 рр. — «Волинь» 2001 — 07.07.2002 рр. — CК «Волинь-1» З 07.07.2002 року знову виступає під назвою «Волинь» (Луцьк).

Адреса клубу: м. Луцьк, пр-т Перемоги, 7

Президент: Василь Столяр

Головний тренер: Віталій Кварцяний

Телефон: +38 (0332) 779703

Факс: +38 (0332) 779703

E-mail: info@fcvolyn.com

Офіційний сайт: www.fcvolyn.com

Неофіційний сайт: www.fc.volyn.net

Матчі проводить на стадіоні «Авангард» (10792 місця)

Кольори клубу: червоно-чорні, біло-малинові

Здобутки команди: Бронзовий призер чемпіонату УРСР 1975 року

Володар «Рубінового Кубка» 1975 року

Володар призу «Знак Якості» 1986 року

Чемпіон УРСР 1989 року

Чемпіон України у першій лізі 2002 року

Найвище досягнення в чемпіонатах України — 6-е місце (2003)

Найвище досягнення в Кубку України — 1/2 фіналу (2002/03)

Найбільше матчів за клуб провів — Олег Федюков (563)

Найбільше голів за клуб забили — Володимир Дикий, Андрій Федецький — по 90

Кращий бомбардир команди за сезон — Володимир Дикий (22, 1989)

Найбільша перемога — 7:0 («ЦСКА-2» Київ, 2000/01)

Найбільша поразка — 1:8 («Арсенал» Київ, 2002/03)

 

За 45 сезонів, проведених у чемпіонатах і кубках України та СРСР, «Волинь» зіграла 1854 гри: 627 перемог, 456 нічиїх, 771 поразка, різниця мячів 1881 — 2262 (станом на 1 липня 2004 р.)

 

«Волинь» (Луцьк) в чемпіонатах України

Сезон ліга і в н п м 0 Місце

1992вища 18 8 2 8 24:21 18 9(20)

1992/93вища 30 10 6 14 37:54 26 11(16)

1993/94вища 34 10 12 12 27:30 32 11(18)

1994/95вища 34 11 3 20 29:58 36 15(18)

1995/96вища 34 9 7 18 34:58 34 17(18)

1996/97перша 46 26 5 15 62:47 83 4(24)

1997/98перша 42 19 8 15 56:45 65 9(22)

1998/99перша 38 16 3 19 46:64 51 14(20)

1999/00перша 34 13 9 12 42:41 48 10(18)

2000/01перша 34 13 5 16 41:38 44 9(18)

2001/02перша 34 25 3 6 56:24 78 1(18)

2002/03вища 30 12 5 13 37:44 41 6(16)

2003/04вища 30 7 8 15 25:44 29 13(16)

 

Стадіон «Авангард»

Стадіон у місті Луцьку був збудований у 1923 році. Він складався з поля та деревяних трибун для гладачів. Після війни стадіон було відновлено та реконструйовано трибуни. Назва стадіону у 1945-60 р.р. — Луцький міський стадіон. У 1960 році було зведено кам`яні трибуни на 15 000 глядачів, адміністративний корпус та встановлено дерев`яне табло. Стадіон було перейменовано на «Авангард». У 1962 році було проведено реконструкцію адміністративного приміщення стадіону.

Протягом серпня 1980 — квітня 1981 років стадіон було реконструйовано: встановлено електричне табло та прожекторні вишки. Зимою 1994 року — встановлено електричний підігрів поля та замінено освітлювальні прожектори на більш потужні.

Під час реконструкції, що проходила з вересня 2001 по березень 2002 року на стадіоні було встановлено індивідуальні пластикові сидіння та сучасне електронне табло. Нині проводиться реконструкція адміністративного корпусу стадіону.

Адреса стадіону: м.Луцьк, пр-т Перемоги, 7А

Директор: Борис Грищук

Телефон: +38 (03322) 40557

Факс: +38 (03322) 40557

Місткість: 10792 місця, всі обладнані індивідуальними сидіннями

Розміри поля: 104 х 76 метрів

Потужність освітлення: 1200 Люкс (4 вежі, 72 прожектори).

Футбольне поле стадіону оснащене підігрівом.

На стадіоні змонтоване сучасне триколірне табло розміром 11,5 х 4 метри з можливістю програвання відеороликів.

 

Історія

На початку 1960 року у зв’язку з розширенням другого дивізіону радянського футболу — класу «Б», місту Луцьку було надано місце серед команд-майстрів. Оскільки найсильніша команда міста й області — ГБО (Луцьк) знаходилася в армійському підпорядкуванні, то вирішено було створити абсолютно новий колектив під егідою обласної організації Добровільного спортивного товариства «Авангард». Однак свою назву команда отримала 3 квітня 1960 року, коли настав час заявлятися на чемпіонат. Як згадує гравець «Волині» тих часів Михайло Кузьмін, на зібранні команди гравці й керівництво довго вирішували яку ж назву дати команді. Пропонували і «Динамо» (провідна команда області у 1946-56 рр.), і більш патріотичну «Стир», доки хтось з гравців не сказав слово «Волинь»… Після невеликої паузи усі зашуміли і одноголосно визнали, що це — саме те, що треба.

Перший матч у своїй історії «Волинь» провела 10 квітня 1960 року в Кіровограді. У ньому ж було здобуто й першу історичну перемогу — 3:1, а перший м’яч забив Володимир Бойченко. Він же оформив у цьому матчі й перший хет-трик. Перший матч на луцькому стадіоні «Авангард» відбувся 2 травня 1960 року: «Волинь» — «Суднобудівник» Миколаїв 0:0, а першу перемогу було здобуто 7 травня: «Волинь» — «Авангард» Чернівці 2:1. Перший домашній гол на свій рахунок записав Віктор П’ясецький.

Перший свій сезон «Волинь» закінчила на 13-у місці серед 17 команд, хоча протягом сезону постійно перебувала в десятці кращих команд зони, але невдачі на фініші відкинули нашу команду нижче. Наступні два роки стали провальними — двічі поспіль лучани фінішували на останньому місці. Початком виходу з кризи став 1963 рік, коли «Волинь» піднялася на 17-е місце з 20 команд. Але в перехідних матчах того сезону з чемпіоном області лучани поступилися володимир-волинському «Зеніту» 0:1 і 3:3. Та все ж, обласне керівництво вирішило залишити у класі «Б» саме «Волинь».

Надалі результати команди покращилися, але з року в рік її переслідувала нестабільність. Чудовий початок сезону-64 був змазаний суцільними невдачами у другому колі. Досить яскраву гру волиняни демонстрували у 1966 році, коли протягом 30 турів входили до лідируючої п’ятірки. Але знову ж — серія поразок та нульових нічиїх відкинула команду на 12 місце, хоча від того ж п’ятого її відділяло 4 очка. У наступні сезони команда виступала із зривами, стрибаючи з дванадцятого на дев’ятнадцяте місце в таблиці. А у 1968 році клуб було передано під опіку нового «спонсора» — Машзаводу (згодом — Луцький автомобільний завод) і перейменовано у «Торпедо».

Останній сезон у класі «Б» став найкращим для команди. На зимових зборах у Закарпатті «Торпедо» виграло досить престижний в ті часи Кубок Федерації футболу УРСР «Підсніжник». А у чемпіонаті-70 команда досить впевнено провела зональні змагання і фінішувала на другому місці. На жаль, у фіналі сил не вистачило і лучани опустилися на 8 сходинку у таблиці.

1971 року клас «Б» було розформовано, а кращі його команди включено до новоствореної другої ліги. Серед них було й луцьке «Торпедо». Однак, перший сезон у другій лізі не вдався — передостаннє 25-е місце. Зате позаду був наш найпринциповіший суперник — рівненська «Горинь». За регламентом обидві команди мали залишати другу лігу, але Федерація футболу УРСР, зважаючи на втрату майстрівських команд у двох суміжних областях Західної України прийняла рішення залишити команди обох міст у другій лізі. Однак, це рішення було прийняте уже в лютому 1972 року, коли «Торпедо» було розформовано і більшість гравців роз’їхалися по інших містах. Тому формування команди було доручено облраді ДСТ профспілок. На посаду головного тренера запросили керманича львівського СКА Михайла Рибака, який привів з собою п’ятьох гравців того ж СКА. Стартувала команда в цьому сезоні під простою назвою команда міста Луцька. Але з другого кола клуб передали у відання Прикарпатського військового округу, який за результатами минулого сезону вибув з другої ліги. Тому з другої половини 1972 року команда Луцька стала армійською і її було перейменовано на СК Луцьк.

 

Бронзові медалі 1975 року отримали: воротар — О. Швойницький; захисники — В. Сергеєв, В. Демидов, А. Савчук, М. Лялек; півзахисники — В. Фігель, А. Тихонович, М. Дударенко, нападники — В Дударенко, М. Пристай, О. Безсмертний, І. Шангін. Начальник команди — З.Г. Хафізов, головний тренер — Е.І. Кеслер. Крім того, нападник Володимир Дударенко з 14-ма м’ячами став кращим бомбардиром чемпіонату.

Після сезону 1976 року, коли СК Луцьк фінішував на 9-му місці, керівництво ПрикВО вирішило перебазувати команду у Львів — відповідно, із змагань колективів фізкультури знявся львівський СКА і до нього було переведено весь склад луцької команди. Тому й не дивно, що «Торпедо» (команду наспіх зібрали у лютому 1977 року і передали на баланс автомобільного заводу) потрапило до стану аутсайдерів. Так само й у наступні три сезони лучани перебували на задвірках турнірної таблиці, постійно вирішуючи завдання збереження місця у другій лізі. Хоча, наприклад, у 1979 році «Торпедо» досить непогано провело перше коло, постійно перебуваючи у десятці кращих. Але одна перемога у 23-х матчах другого кола відкинула торпедівців донизу.

 

Черговий сплеск відбувся у 1981 році, коли тренер В. Першин, залучивши до складу команди талановиту молодь та досвідчених ветеранів, зумів створити бойовий колектив. З 20 місця 1980 року «Торпедо» піднялось на 8-е. Фішкою сезону стали дві перемоги над полтавським «Колосом» — по 5:0 у Луцьку та Полтаві.

У наступні сезони «Торпедо» перейшло в розряд міцних середнячків і постійно фінішувало в середині турнірної таблиці. У команді награвався кістяк з досвілчених гравців, зменшилась щосезонна ротація складу тощо. Черговий спалах прийшовся на 1986 рік, коли кероване Мироном Маркевичем «Торпедо» впевнено пройшло турнірну дистанцію і було серед претендентів на «бронзу». Її доля вирішувалася у матчі останнього туру СКА (Київ) — «Торпедо» — у обох команд була рівна кількість очок. На жаль, лучани поступилися 0:2 і фінішували п’ятими, адже нас обійшла ще й тернопільска «Нива».

В цьому ж році «Торпедо» отримало приз для команд другої ліги «Знак якості», що присуджувався команді, яка підготовила найбільше гравці для команд першої та вищої ліги і зібрала найбільше глядачів. Враховуючи те, що протягом сезону лише у вищу лігу з луцької команди відправилися О. Федюков, О. Бенько та В. Сторчак, то здобуття цього призу стало закономірним.

1987 рік відзначився виходом команди до 1/16 фіналу Кубка СРСР, де торпедівці поступилися московському ЦСКА 0:1 та 0:0. Та невдалі виступи у чемпіонаті призвели до відставки М. Маркевича, а на його місце прийшов другий тренер команди — Віталій Кварцяний, який підняв команду з 16 на 8-е місце.

Зважаючи на політичні та економічні зміни в житті країни, 30 січня 1989 року на зібранні громадських організацій міста було створено госпрозрахунковий футбольний клуб, якому повернули його першу назву — «Волинь». В цьому ж сезоні лучани з перших же ж турів включилися у боротьбу за найвищі нагороди і, впевнено пройшовши напружену дистанцію з 52 матчів (32 перемоги при 6 поразках), здобули звання чемпіонів України. Рекорд клубу поставив нападник Володимир Дикий, який забив за сезон 22 голи. На жаль, перехідний турнір за вихід в першу лігу знову не покорився нашій команді. «Підніжку» поставила й Федерація футболу СРСР, яка заборонила дозаявляти гравців на перехідні матчі, а перед самим їх початком відмінила цю постанову, попередивши про це лише конкурентів «Волині». Маса травмованих гравців призвела до того, що на поле у якості польового гравця довелося випускати навіть воротаря Бурча. Тому волиняни не змогли на рівних конкурувати з суперниками і задовольнилися другим місцем.

Золоті медалі Чемпіонів України 1989 року отримали: воротарі — Р. Лайзан, М. Бурч; захисники — В. Антонюк, О. Федюков, І. Польний, Г. Шухман, Р. Крищишин; півзахисники — А. Раденко, М. Слука, А. Федецький, С. Ковальов, В. Гащин, В. Мартинюк; нападники — А. Зейберліньш, В. Дикий, П. Філонюк, В. Мозолюк. Начальник команди — А.А. Барабасевич, головний тренер — В.В. Кварцяний, тренер — О.П. Єщенко.

Після чемпіонського сезону настав певний спад, однак сезон 1991 року «Волинь» закінчила на 8-му місці у «буферній» Західній зоні другої ліги. Це дало змогу увійти в перший національний чемпіонат України в якості вищолігової команди. Перший сезон виявився для волинян вдалим — 5 місце в групі. Хоча протягом сезону команда певний час перебувала й серед лідерів. Однак, влітку трапилась досить неприємна подія — головний тренер «Волині» М. Маркевич без попередження залишив команду й вирушив до Львова, прихопивши з собою двох ключових гравців — Плотка й Топчієва. Фінансові і організаційні проблеми, які почалися в той час у більшості клубів України торкнулися й «Волині». Протягом 3-4 чемпіонатів команда гідно виступала, двічі займаючи 11 місце в таблиці і доходячи до чвертьфіналу Кубка України. Однак, весь вантаж тягнули на собі досвідчені ветерани, а гідної їм молодої заміни не було. Тож коли почали вибувати один за одним Антонюк, Польний, Федецький, Бурч, команда пішла на спад. Після серії невиразних матчів на початку сезону 1994/95 років уболівальники змусили піти з тренерського містка Романа Покору. Команду прийняв легендарний Віталій Кварцяний. Йому вдалося зберегти у тому сезоні місце у вищій лізі. Але… Відсутність дієвої підтримки з боку спонсорів та органів влади призвела до того, що «Волинь» перебуваючи після першого кола на передостанньому місці змушена була продати свого ключового гравця Сергія Круковця. Проте, на початку другого кола керівники облдержадміністрації звільнили Кварцяного з посади головного тренера і призначили на його місце Юрія Дячука-Ставицького. Тому так і не вдалося знайти взаєморозуміння з гравцями і «Волинь» вибула до першої ліги. Піднімати команду у першій лізі було покликано її колишнього гравця Анатолія Раденка. І йому це вдалося — в сезоні 1996/97 на 90% змінений склад, у якому з’явилося багато молодих гравців видав супер-гру. Після першого кола лучани закріпилися на другому місці. Але фінансові проблеми залишалися невирішеними. Знову довелося продавати ключових гравців. Як результат — в другому колі лучани не витримали конкуренції з більш потужними суперниками й задовольнилися четвертим місцем.

Надії покладалися на наступний сезон. Але після чотирьох турів команду залишив Анатолій Раденко, взимку для поповнення клубної каси було продано Володимира Гапона і Анатолія Тимощука. Таким чином, «Волинь» зійшла в роль міцних середняків першої ліги. А от чемпіонат 1998/99 років і взагалі міг закінчитись катастрофою — зазнавши у другому колі семи поразок поспіль, лучани наблизилися до зони вильоту. Усе вирішував останній матч сезону з донецьким «Шахтарем-2». До честі лучан, програючи 0:2 на 20-й хвилині та маючи в пасиві вилученого гравця, вони зуміли зібратися і врятувати матч — 5:2. Після певного підйому в дев’ятому чемпіонаті, у сезон 2000/01 років «Волинь» увійшла в стані піке. Від складу попереднього сезону залишився один Олег Федюков. Невиразна гра протягом першого кола ледве дозволила лучанам піти на перерву на 15 місці, за яким знаходилася друга ліга.

І ось у цей скрутний момент на поміч команді прийшла команда професіоналів — новий президент клубу Василь Столяр та головний тренер Віталій Кварцяний відразу поставили задачу — вихід до вищої ліги. У другому колі «Волинь» піднялася на дев’яту позицію в таблиці, здобувши в останньому матчі феєричну перемогу над київським ЦСКА-2 — 7:0. А в чемпіонаті 2001/02 Віталій Кварцяний вдруге привів «Волинь» до золотих медалей…

Ще перед стартом сезону фахівці відзначали «Волинь», як одного з головних претендентів на вихід до вищої ліги, адже у команді зібралося багато кваліфікованих та досвідчених гравців. Так воно й сталося — сезон команда пройшла на одному диханні. У домашніх матчах було зафіксовано стовідсотковий результат. А з 20 вересня 2001 по 8 квітня 2002 року команда видала 13-матчеву переможну серію. За сім турів до фінішу лучани забезпечили собі місце у вищій лізі, а за три — достроково стали чемпіонами. Нападник «Волині» Василь Сачко з 17-а голами став кращим бомбардиром ліги.

Золоті медалі Чемпіонів першої ліги 2002 року отримали: воротарі — Ю. Нікітенко, Р. Нестеренко; захисники — О. Федюков, Ю. Кондаков, В. Розгон, Л. Гальчук, Я. Комзюк; півзахисники — В. Гащин, Ю. Дудник, С. Гончаренко, А. Пісний, В. Гапон, Д. Топчієв, О. Агарін; нападники — В. Сачко, С. Кривий, О. Гребеножко, В. Луценко, В. Мацюк, С. Гордун, В. Солодкий, О. Столярчук. Президент клубу — В.А. Столяр, головний тренер — В.В. Кварцяний, тренер — П.І. Кушлик.

Сезон 2002/03 також видався успішним — «Волинь» як для дебютанта виступила вражаюче. Двічі був обіграний чемпіон — донецький «Шахтар» 2:0 і 3:1, волиняни вдома здолали й нового чемпіона — київське «Динамо» 1:0, команда дійшла до півфіналу Кубка України. Шосте місце стало винагородою за такі успіхи. Та надалі справи пішли кепсько — у чемпіонаті 2003/04 років протягом перших восьми турів лучани не здобули жодної перемоги. Ціною надзусиль на фініш першого кола команді вдалося залишити зону вильоту… Проте якісна доукомплектація «Волині» у міжсезоння дозволила команді впевнено почуватися в другому колі і вирішити головне завдання — прописку у вищій лізі було збережено.

Зважаючи на непоганий підбір виконавців, новий сезон 2004/05 є сезоном великих надій для уболівальників «Волині», адже кожен наступний матч вписує нові сторінки в її історію…

 

„ВОЛИНЬ” ЛУЦЬК

1Гуменюк -Безстрашний та самовідданий у грі голкіпер, через що часто зазнає травм. Окремі матчі може провести на найвищому рівні. Демонструє яскраву гру. Спеціалізується на відбитті ударів з одинадцятиметрової позначки (спитайте в Белькевича). 191/ 85 6.10.1976

41Омоко — Досвідчений захисник, надійний, самовідданий в грі. Відзначається точністю пасу, асистує партнерам під час атак. Прийшовши у «Волинь» відразу надійно закріпив за собою позицію останнього оборонця. 185/75 12.12.1981

2Ряхн — Гравець національної збірної Естонії знаходиться у Луцьку в оренді до липня 2004 року. Ряхн є гравцем основного складу «Волині», проте більшість матчів проводить не на звичній для себе позиції останього захисника, а на місці опорного півзахисника. Перш за все Тааві вражає своїми антропометричними даними, через що бере участь у всіх розіграшах стандарних положень. Також відмічається своєю заряженістю на боротьбу з суперниками. 192/85 16.05.1981

5Гончарчик — Гравець захисної ланки прїхав на Україну із сусідньої Польщі в 2003 році. Де і розпочав свої виступи в київському «Арсеналі», проте невдало, після одного проведеного матчу в складі канонірів Ганцарчик отримав важку травму. На своє відновлення гравець витратив майже рік ігрової практики, після чого продовжив виступати, але вже у складі «Волині». До плюсів цього лівого захисника можна віднести непогану швидкість, хорошу техніку і потужний удар з лівої ноги, що і забезпечує Сиверину місце в основному складі, проте, на превеликий жаль, поляку знову дошкуляють травми. 183/74 22.11 1981

6Новак – Захисник (півзахисник), що постійно виходить в основному складі. Має великий досвід виступів в Польщі. Відзначається надійністю, але поки Марціну ще бракує належного взаєморозуміння з партнерами по команді. 182/76 26.06 1979

8Гащин — Вихованець волинського футболу, навчався у Дніпропетровському та Київському спортінтернатах. Півзахисник атакуючого плану. Може закрити практично будь-яку позицію у півзахисті. Фізично витривалий, рідко програє єдиноборства. Штатний пенальтист команди, має добре поставлений удар. 177/74 02.01. 1972

19Недовчи— Досвідчений гравець, грав у кількох провідних клубах Сербії. Кілька років тому перебував у стані донецького «Металурга». На полі відзначається великою активністю, постійно підключається до атак, володіє непоганою технікою. 184/79 05.09.1978

3Джудович — Досить надійний захисник, завжди встигає за суперником, добре грає головою. Нерідко підключається до атаки, відпрацьовує на усіх ділянках поля. Має значний кредит довіри головного тренера і виправдовує усі сподівання. 191/86 06.09.1979

20Тришович — Надійний гравець, володіє непоганою технікою, швидкісний, відзначається надійністю і точнітю пасу. Завжди бореться до кінця. Залучався до юнацьких збірних Сербії та Чорногорії. 179/74 25.11.1983

33Чоботар — Досвідчений півзахисник, володіє потужним ударом, агресивний у боротьбі. Провів немало матчів у єврокубках, є одним з рекордсменів збірної Молдови по кількості проведених матчів. Гравець основного складу «Волині». 187/85 03.02.1975

77Бута — Досвідчений півзахисник, швидкісний, технічний. Завжди гостро підключається до атак команди. Володіє потужним ударом, часто асистує партнерам в гольових ситуаціях. Зіграв кілька матчів за збірну Румунії. 177/72 01.11.1977

7Сачко — Перейшовши у «Волинь» влітку 2001 року з друголігового колективу, Василь одразу став гравцем основного складу і кращим бомбардиром першої ліги, забивши при цьому 17 голів. На сьогоднішній день Сачко являється капітаном команди та одним з кращих гравців за всю історію «Волині». Козир футболіста — гра головою. Приблизно половину усіх м’ячів забиває саме таким чином. Завжди на вістрі атаки. В цьому сезоні – 7 голів. 190/86 03.05.1975

22Сианкам — Агресивний нападник, активний, технічний, витривалий. Гравець основного складу. Незважаючи на свої гренадерські фізичні дані краще грає ногами ніж головою. Завжди бореться до останнього. Надмірна емоційність виливається в забиті голи і… жовті картки (іноді червоні). 192/84 03.05.1981

9Митич — Агресивний нападник, швидкий, має гостре голеве відчуття. Завжди загострює гру команди в атаці. За манерою гри нагадує свого кумира Тьєррі Анрі. Часто саме його голи стають вирішальними у матчі. 192/84 07.12.1978

10Крунич – Техничний гравець атакуючого плану. Виступав за команди: «Олімпія» Любляна, «Леотар» Требіньє.Виступає на національну збірну Боснії і Герцеговини. 187/80 02.01 1979

 

ИСТОРИЯ ВСТРЕЧ

Впервые с футболистами Луцка в официальном матче «Металлист» встретился в июне 1974 года в турнире команд второй лиги СССР. В Луцке харьковчане отобрали очко у местного СК Луцк – 1:1 (Шподарунок), а дома так же ничья – 1:1 (Журавский). Через год наши земляки вновь увезли очко из Луцка – 1:1 (Цымбалюк), а в Харькове уверенно победили – 3:1 (Лысенко, Цымбалюк-2). И, наконец, в 1977 году «Металлист» переиграл дома луцкое «Торпедо» — 2:0 (Линке, Дорошенко), а в гостях впервые уступил – 0:1.

В чемпионатах независимой Украины соперники провели 8 поединков (3 победы «Металлиста», 2 ничьи и 3 поражения, мячи – 12:12). Из них в Луцке (+0=1-3 мячи 3:8)

1992 – 3:1 в Харькове (Колесник-2, Назаров – Бурч) и 1:3 в Луцке (Бурч, Филонюк, Слука – Кандауров)

1992/93 – 2:1 в Харькове (Кандауров, Назаров – Федецкий) и 2:3 в Луцке (Пушкуца, Прудиус – Бенько, Гащин, Сарнавский).

1993/94 — 1:1 в Харькове (Шинкарев – Шевчук) и в Луцке – 0:0.

2002/03 — 0:2 в Луцке (Алиев, Толочко) и последний матч соперников в Харькове – 3:1 (Пушкуца-3 – Сианкам).

P.S.В 80-е годы в составе «Металлиста» играли лучшие бомбардиры «Волыни» — Андрей Федецкий и Владимир Дикий. Весной прошлого года за луцкую команду выступал воспитанник «Металлиста» Евгений Назаров.

 

ДЕНЬ СЕГОДНЯШНИЙ

Летом в составе „Волыни” произошли большие измененения. Главный тренер Кварцяный распрошялся с Ланько, Золной, Ковальцом, Назаровым (экс-„Металлист”), Петровым и айжезбайджанцами – Ахмедовым. Гулиевым и Алиевым. На их место пришли: поляки – Новак и Бута и югославы – Недович, Джудович, Шараба и Крунич.

Стартовали волиняни довольно успешно – две победы дома над „Таврией” -1:0 и „Ильичевцем” – 3:2. Затем последовало поражение в Киеве от „Динамо” – 0:3 и домашняя победа над „Черноморцем” – 1:0. Поражение в Днепропетровске от „Днепра” – 0:1и тут же дома осечка с донецким „Металлургом” -1:2. В Полтаве была обыграна „Ворскла” – 2:0 и зафиксированны ничьи дома с „Борисфеном” – 0:0 и в Запорожье с „Металлургом” – 1:1. В двух последних матчах „Волынь” праздновала победу дома над „Арсеналом” – 1:0 и в Києве над „Оболонью” – 2:1. Это позволило закрепиться команде на 4-ом месте перед 12-ым туром. Волыняне представляют собой грозного суперника для любой команды. В их составе играет много легионеров, а средний рост команды, наверное, самый високий в украинской высшей лиге. Руководит „Волынью” экспрессивный и амбициозный тренер Виталий Кварцяный, котрого многие болельщики хорошо знают и уважают за неуступчивый характер. Чего только стоит его поведение в недавнем кубковом матче с „Динамо”, корда он в нецензурной форме ответил Йожефу Сабо во время игры убойной фразой : „А мне по … твоя Лига чемпионов”!

В домашних матчах 14-го чемпионата „Волынь” одержала 4 победы, 1 матч свела вничью и 1 проиграла. Мячи 7-4.

 

P.S. «Металлист» отправится в Луцк самолетом в субботу за день до игры, а дубль еще ранее в пятницу клубным автобусом.

 

В анонсе использована информация с сайта болельщиков «Волыни»







Комментарии

Комментирование закрыто.

Популярные новости
В стартовом туре чемпионата УПЛ, Желто-Синие смогли переиграть...
Правда, в домашнем матче с «Говерлой» — Металлисты...
Матч третьего тура чемпионата УПЛ, в котором «Металлисты»...
После недавнего ареста счета ПАО ФК «Металлист», харьковский...
Ничью в выездном поединке с луганской «Зарей» сегодняшний...
Президент украинской Премьер-лиги Владимир Генинсон заявил об исключении...
Желто-Синие проиграли свой первый матч текущего чемпионата УПЛ...
Собственник ФК Металлист, имеет отношение к возможному созданию...
В стартовом туре чемпионата УПЛ, Желто-Синие смогли переиграть...
Правда, в домашнем матче с «Говерлой» — Металлисты...
Матч третьего тура чемпионата УПЛ, в котором «Металлисты»...
После недавнего ареста счета ПАО ФК «Металлист», харьковский...
Ничью в выездном поединке с луганской «Зарей» сегодняшний...
Президент украинской Премьер-лиги Владимир Генинсон заявил об исключении...
Желто-Синие проиграли свой первый матч текущего чемпионата УПЛ...
Собственник ФК Металлист, имеет отношение к возможному созданию...