ИРОН МАРКЕВИЧ О ЧЕМПИОНАТЕ МИРА В ГЕРМАНИИ

Главный тренер «Металлиста» Мирон Маркевич поделился своим мнением о завершившемся в Германии чемпионате мира на страницах газеты «Український футбол»:

— Фінальний турнір вісімнадцятого чемпіонату світу став окрасою підсумків чотириріччя світового футболу. Він зібрав чимало гравців високого класу. Напередодні змагань я сподівався, що Кубок світу розіграють представники Південної Америки — збірні Аргентини та Бразилії. Мабуть, не багатьом вдалося передбачити учасників фіналу — команди Італії та Франції. Та, либонь, саме непередбачуваністю й цікавий чемпіонат. На цьогорічній першості було представлено багато рівних колективів. Можливо, тому італійцям у деяких матчах просто таланило. Хоч все-таки збірна Італії заслужено стала чемпіоном світу. Адже підопічні Марчелло Ліппі надійно зіграли в обороні.
Однак чогось надзвичайно нового, оригінального, несподіваного я не побачив у діях команд-учасниць. Цього разу більше було прагматизму. Особливо це відчувалося на стадії 1/8 фіналу. Адже для його учасників кожна гра була як останньою. У групах команди грали розкутіше. Навіть поразка в першому матчі ще не позбавляла суперників шансу на продовження виступів.
Серед учасників сподобалась гра футболістів Мексики та Кот д’Івуару. Обидві збірні продемонстрували змістовний футбол. Принаймні вболівальники не нудьгували на трибунах. А ось збірна Бразилії розчарувала. В окремих епізодах важко було впізнати деяких бразильських футболістів. Повністю розчарував Рональдиньйо. Як на мене, тренерам збірної Бразилії потрібно було вводити нових гравців. Замість тих же Кафу та Роберто Карлоса мали грати зовсім інші футболісти — не менш талановиті, а головне — молоді. Тому бразильцям і не вистачало командних швидкостей. Адже грати в такому віці на світових форумах надто важко. У бразильській збірній до атак залучаються навіть захисники. Тож Роберто Карлосу це було робити важко.
Приємне враження залишила збірна Аргентини. На шляху до фіналу південноамериканцям не вистачило фарту. Хоч у них були всі підстави позмагатися в головному фіналі.
Відкриттів на чемпіонаті світу в Німеччині ми не побачили. Цього разу сюди приїхали футболісти, які вже добре зарекомендували себе не лише в національних дружинах під час відбіркових змагань до чемпіонату світу-2006, а й у своїх клубах, які виступали в Лізі чемпіонів та Кубку УЄФА. На мене приємне враження справив лівий захисник збірної Італії Гроссо. Він, мабуть, і став відкриттям чемпіонату світу. Був у складі італійців ще один ентузіаст, який допоміг своїй команді виграти чемпіонський титул. Це — капітан команди Каннаваро. Однак про його достоїнства та майстерність ми знали давно. Запам’ятався неординарними діями в збірній Франції Рибері. У національній команді відзначив би Максима Калиниченка.
Виступ нашої збірної під рукою Олега Блохіна вважаю вдалим. Хотілося, щоб це допомогло вітчизняному футболу по-справжньому відродитися. Скажу відверто, ми поступалися багатьом командам у майстерності. Однак за рахунок самовіддачі, бійцівських якостей наша збірна все-таки стрибнула вище голови. Звичайно, тепер до головної команди країни будуть зовсім інші вимоги. Хоч я розумію, що без кардинальних змін у нашому спорті ми ніколи не матимемо боєздатних збірних, а також сильних провідних клубів, які б успішно виступали в єврокубкових турнірах. Адже ми й досі навіть не наблизилися до проблем дитячого футболу. Хоч постійно рапортуємо, що з кожним роком у нас з’являється більше й більше дитячих команд. Звідки ж вони беруться, якщо ми не можемо забезпечити діточок трусиками, футболками, м’ячами, різноманітним інвентарем, стадіонами, спортмайданчиками. І що б нам не розповідали, нині в Україні збірні, клуби та масовий (дитячий) футбол діють розрізнено. Хіба можна на догоду двом грошовитим командам створювати ”тепличні” умови виступів у національній першості. Нині все робиться, щоб превалювали гаразди у ”Динамо” та ”Шахтарі”. А решта колективів аби собі лише грали. Кажуть, що вже й криворізький ”Кривбас” знімається з вищолігових перегонів. І всім до цього байдуже. А це ж велике промислове місто. Що ж тоді говорити про Луцьк або Рівне, Івано-Франківськ чи Закарпаття. Нам усім треба думати не про одну-дві команди, а про кожний колектив. Тоді й не купуватимемо другосортних бразильців чи румунів з хорватами. Таланти треба шукати в Закарпатті, на Донеччині, Харківщині, Прикарпатті.
Звичайно, запам’ятається й суддівство на нинішній першості. Арбітри багато помилялися. З’ясувалося, що вони фізично не підготовлені до таких турнірів. Тому інколи й не встигали за перебігом подій на майданчику. Звідси — незараховані голи чи сумнівні пенальті або помилкові вилучення. Порівнювати суддівство з діями наших арбітрів не хотів би, бо за два тижні вже розпочнеться чемпіонат України…
Газета «Український футбол» від 12.07.2006 р.